Y a n a Vi vi

В нашому житті з нами стаються неймовірні речі.І як же добре коли ці речі - давно загадані мрії.Мрії,які ви плекали в голові і кожним чином уявляли їхню появу.Мрії - віра в яких настільки велика, що не лякає ні відстань, ні час ,ані всі перешкоди які можуть перед нею повстати. І ось куди привела мене ця віра.

                                  23.03.17 - Концерт Tom Odell. Киїів.

23 березня для когось нічим не особливий день, став для мене історією.
Перше про що хочеться розказати - це Київ.Столиця.Серце.Українa.
Захопив мене своїми вуличками, високими будівлями, добрими щирими людьми і,  надзвичайно теплою ,в такому холоді, атмосферою. Захопив різнобарвними кольорами, своїм модерном,безмежним Дніпром і  найяскравішими фарбами. Я надовго збережу цю картину і , напевно , й не намагатимусь викинути її з голови.

Ось місце.Далі подія, заради якої я й подолала 600 км і перейшла через величезну кількість перешкод.

Концерт. Свято .Щастя.

Вистояні 7 годин в черзі, нові знайомства, сміх ,вигуки ,щасливі очі нас, фанів. Злі охоронники. Хвилювання.Сльози. Перший ряд.

Початок концерту.

Том починає її з піснею Still getting used to being of my own.Я намагаюсь повірити , що це реальність.Я не сплю і це не ще один видум моєї фантазії, та це стає неможливим, коли він під одну з моїх найулюбленіших пісень Wrong crowd бере мене за руку.Я  остаточно вилітаю із реальності. А далі Sparrow -  і тут слова пісні ідеально підходять для опису цього моменту
"Ive never heard a melody a sweet as today " і "Ive never been so close to anything so beautiful "

Another love, Concrete, Here I am , Heal, Somehow і ще довгий плейлист концерту, який я без виключень знала напамять.Том танцює з українським прапором, заграє з публікою, імпровізує, сміється , намагається сказати : " Privit.Yak vashi spravu? My prononsiation is bed...it means how are you today" і я не тямлюсь від щастя. Не тямлюсь що можу так близько розглянути і взяти енергію людини-натхнення. Не тямлюсь від харизми Mr.Odell ,за якою можна сховатись навіть під час шторму.
Закінчує він однією з найкращих і найулюбленіших пісень альбому Magnitased, тепло якої вже давним-давно гріла мене своєї музикою.Пісню,яку місяцями слухали і не могла видалити з мого щоденного плейлисту.

Я насправді не думаю, що цим текстом змогла передати хоча би якусь маленьку частинку моїх шалених почуттів в цей момент, та я просто хочу щоб цей пост був тут як згадка про найкращий день мого життя.Дякую всім хто зробив це реальністю.Дякую за це щастя.Дякую за мрію.